Відомі психологи світу — Фрейд, Юнг, Маслоу, Роджерс, Франкл, Скіннер, Виготський, Канеман. Хто вони, що відкрили і чому їхні ідеї важливі досі.
Джон Боулбі (1907-1990) — британський психіатр і психоаналітик, автор теорії прив'язаності. Він показав, що потреба дитини в захисній близькості до дорослого є окремою вродженою системою, а не наслідком годування, і виклав цю ідею у звіті для ВООЗ (1951) та трилогії «Attachment and Loss» (1969-1980).
ЧитатиЕрнст Кречмер (1888–1964) — німецький психіатр, автор конституційної типології, що пов'язувала будову тіла (пікнічну, лептосомну, атлетичну) з темпераментом і схильністю до психозів. Описав також сенситивне марення відношення й пропонував багатовимірний погляд на психічні розлади; зв'язку статури з характером сучасні дані не підтверджують.
ЧитатиБлюма Зейгарник (1900–1988) — психолог, учениця Курта Левіна, яка 1927 року описала ефект незавершеної дії, і одна з творців патопсихології. Розробила класифікацію порушень мислення та принципи якісного патопсихологічного експерименту, у якому важить не бал, а спосіб дії людини.
ЧитатиСтенлі Мілгрем (1933–1984) — американський соціальний психолог, автор знаменитого експерименту з підкорення авторитету і книжки «Покора авторитету» (1974). Він також експериментально перевірив ідею «малого світу», з якої виросли шість рукостискань, придумав метод загублених листів і заклав основи психології міста.
ЧитатиГовард Гарднер (нар. 1943) — американський психолог розвитку, професор Гарвардської вищої школи освіти й автор теорії множинного інтелекту, викладеної в книжці Frames of Mind (1983). Він описав вісім відносно окремих інтелектів — від мовного й логіко-математичного до міжособистісного і натуралістичного; в освіті теорія дуже популярна, але психометричні дослідження її здебільшого не підтверджують.
ЧитатиДжон Готтман (нар. 1942) — американський психолог, дослідник подружніх стосунків, почесний професор Вашингтонського університету і співзасновник Інституту Готтмана. Відомий «чотирма вершниками» стосунків, співвідношенням позитиву й негативу 5:1 під час конфлікту та методом парної терапії, створеним разом із Джулі Шварц Готтман.
ЧитатиДеніел Гоулман (нар. 1946) — американський психолог і науковий журналіст, автор бестселера «Емоційний інтелект» (1995), що зробив це поняття загальновідомим. Саму ідею запропонували Пітер Саловей і Джон Маєр, а Гоулман розширив її до моделі компетенцій і переніс у лідерство та шкільну освіту.
ЧитатиПол Екман (1934–2025) — американський психолог, дослідник емоцій і виразів обличчя, автор теорії базових емоцій і співавтор системи кодування мімічних рухів FACS. Відомий також працями про мікровирази й розпізнавання брехні; його ідея універсальних виразів емоцій досі викликає наукову дискусію.
ЧитатиБессел ван дер Колк (нар. 1943) — американський психіатр нідерландського походження, дослідник психологічної травми й автор бестселера «Тіло веде лік» (2014). Він пояснює травму як зміну регуляції тіла й мозку, а не лише як болісний спогад, і запропонував для дітей діагноз «розлад розвиткової травми», якого немає в DSM-5.
ЧитатиОтто Кернберг (нар. 1928) — американський психіатр і психоаналітик австрійського походження, автор моделі трьох рівнів організації особистості: невротичного, межового і психотичного. Він запропонував структурне інтерв'ю і разом із колегами розробив терапію, сфокусовану на перенесенні, — один із досліджених методів психотерапії при межовому розладі особистості.
ЧитатиІрвін Ялом (нар. 1931) — американський психіатр, професор-емерит Стенфордського університету, автор класичного підручника з групової психотерапії та книжки Existential Psychotherapy (1980). Він описав терапевтичні чинники групи й чотири граничні турботи людського існування — смерть, свободу, ізоляцію та безглуздість, а ще пише навчальні романи на кшталт «Коли Ніцше плакав».
ЧитатиВільгельм Райх (1897–1957) — австрійський психоаналітик, який 1933 року запропонував аналіз характеру: лікувати не окремий симптом, а звичну манеру людини захищатися. З його ідеї про м'язовий панцир виріс напрям тілесно-орієнтованої психотерапії, тоді як пізня теорія оргону наукового підтвердження не дістала.
ЧитатиФіліп Зімбардо (1933–2024) — американський соціальний психолог, автор Стенфордського тюремного експерименту 1971 року і поняття «ефект Люцифера». Досліджував також деіндивідуалізацію, сором'язливість, часову перспективу й навчання героїчної поведінки.
ЧитатиМартін Селігман (нар. 1942) — американський психолог, автор теорії вивченої безпорадності та ініціатор руху позитивної психології. 2016 року він разом зі Стівеном Маєром переглянув власну модель: пасивність виявилася базовою реакцією, а навчається саме контроль.
ЧитатиДеніел Канеман (1934–2024) — ізраїльсько-американський психолог, лауреат премії з економічних наук 2002 року. Разом з Амосом Тверскі описав евристики та систематичні похибки судження і створив теорію перспектив, з якої виросла поведінкова економіка.
ЧитатиРолло Мей (1909–1994) — американський психолог і психотерапевт, який увів екзистенційний підхід у психологію США. Найвідоміший його внесок — розрізнення нормальної і невротичної тривоги та збірка «Існування» (1958), що представила англомовному читачеві європейський екзистенційний аналіз.
ЧитатиАльберт Елліс (1913–2007) — американський психолог, автор раціонально-емоційно-поведінкової терапії, яку він запропонував 1955 року замість психоаналізу. Ввів модель ABC, де між подією (A) і емоційним наслідком (C) завжди стоїть переконання (B), а також поняття ірраціонального переконання — жорсткої вимоги до себе, інших і світу.
ЧитатиГанс Сельє (1907–1982) — канадський ендокринолог угорського походження, який 1936 року описав загальний адаптаційний синдром і зробив «стрес» науковим поняттям. Він виділив три стадії відповіді на перевантаження — тривогу, резистентність і виснаження — та ввів терміни «еустрес» і «дистрес».
ЧитатиЖак Лакан (1901–1981) — французький психіатр і психоаналітик, автор теорії стадії дзеркала та вчення про три регістри психіки: Уявне, Символічне і Реальне. Його «повернення до Фрейда» перебудувало психоаналіз навколо мови й 1963 року коштувало йому визнання Міжнародної психоаналітичної асоціації.
ЧитатиАарон Бек (1921–2021) — американський психіатр, автор когнітивної терапії та шкали депресії Бека. Він описав автоматичні думки, когнітивні спотворення й когнітивну тріаду і перевів роботу з депресією у формат спільної з клієнтом перевірки думок фактами.
ЧитатиАльфред Адлер (1870–1937) — австрійський лікар і психотерапевт, засновник індивідуальної психології. Він увів поняття комплексу неповноцінності, компенсації, стилю життя та соціального інтересу, а 1911 року розійшовся з Фрейдом і побудував власну школу, у центрі якої не потяг, а рух людини до власної мети в спільноті.
ЧитатиНоссрат Пезешкіан (1933–2010) — німецький лікар іранського походження: невролог, психіатр, психотерапевт і фахівець із психосоматичної медицини, засновник Позитивної психотерапії. Метод він почав розробляти 1968 року у Вісбадені на основі транскультурних спостережень більш ніж у двадцяти культурах; його опори — принципи надії, балансу і консультування, модель балансу чотирьох сфер життя та п'ятиступенева модель терапії.
ЧитатиРеймонд Кеттелл (1905–1998) — британсько-американський психолог, який застосував факторний аналіз до особистості й створив опитувальник шістнадцяти особистісних факторів (16PF). Він також розрізнив флюїдний і кристалізований інтелект, що лягло в основу теорії Кеттелла–Горна–Керролла. Одна з найпродуктивніших і водночас найсуперечливіших постатей психології XX століття.
ЧитатиКрістін Ладд-Франклін (1847–1930) — американська вчена, логік і дослідниця зору. Запропонувала еволюційну (розвиткову) теорію кольорового зору й увела в логіку антилогізм. Виконала всі вимоги для докторату Джонса Гопкінса ще 1882 року, та ступінь їй присудили лише 1926-го — через заборону жінкам.
ЧитатиВільям Мак-Дугалл (1871–1938) — британсько-американський психолог, один із засновників соціальної психології. Автор інстинктивної теорії поведінки та гормічної психології, за якою дії людини спрямовані на мету й укорінені у вроджених спонуках.
ЧитатиВільям Штерн (1871–1938) — німецько-американський психолог, який 1912 року запропонував рахувати інтелект як відношення розумового віку до хронологічного — ідею, з якої виріс коефіцієнт інтелекту (IQ). Він же ввів термін «диференціальна психологія» й розробив філософію критичного персоналізму.
ЧитатиОсвальд Кюльпе (1862–1915) — німецький психолог, засновник Вюрцбурзької школи й піонер експериментальної психології мислення. Починав як асистент Вільгельма Вундта, а потім відкрив «безобразне мислення» — свідомі змісти думки, які не зводяться до відчуттів чи образів. Розробив систематичну експериментальну інтроспекцію.
ЧитатиГеорг Еліас Мюллер (1850–1934) — німецький психолог, професор Ґеттінгена й один із найсуворіших методологів ранньої експериментальної психології. Разом з учнем Альфонсом Пільцекером він увів поняття консолідації пам'яті та описав ретроактивну інтерференцію, винайшов мнемонічний барабан і систематизував психофізику.
ЧитатиТеодюль Рібо (1839–1916) — французький психолог, засновник наукової психології у Франції. Обстоював патологічний метод — вивчення норми через хворобу, сформулював закон Рібо про регресію пам'яті й увів термін «ангедонія». Заснував журнал «Revue philosophique» та перші французькі кафедри психології.
ЧитатиФранц Брентано (1838–1917) — німецько-австрійський філософ і психолог, засновник психології акту. Він повернув у науку поняття інтенційності — спрямованості кожного психічного акту на об'єкт — і виховав Гуссерля, Штумпфа й Твардовського. Колишній священник, він був радше філософом свідомості, ніж лаборантом.
ЧитатиКарл Штумпф (1848–1936) — німецький філософ і психолог, учень Франца Брентано. Його двотомна «Психологія тону» заклала основи психології музики й сприйняття звуку, а створений ним берлінський інститут став колискою гештальтпсихології. Штумпф обстоював феноменологічний підхід до досвіду і вплинув на Едмунда Гуссерля.
ЧитатиЕдуар Клапаред (1873–1940) — швейцарський невролог і психолог, один із засновників дитячої та функціональної психології. Автор ідеї функціонального виховання й «закону інтересу», співзасновник Інституту Жан-Жака Руссо та наставник Жана Піаже. Першим показав імпліцитну пам'ять у випадку «захованої шпильки».
ЧитатиП'єр Жане (1859–1947) — французький психолог і психотерапевт, один із засновників динамічної психіатрії та психології травми. Ввів термін «підсвідоме» і пояснював істеричні й травматичні симптоми дисоціацією — розпадом психічного синтезу, а не витісненням.
ЧитатиАнна Фрейд (1895–1982) — австрійсько-британська психоаналітикиня, наймолодша донька Зигмунда Фрейда, одна із засновниць дитячого психоаналізу й лідерка его-психології. Її книга «Я і захисні механізми» (1936) систематизувала захисні механізми та перенесла увагу психоаналізу на адаптивну роботу «Я».
ЧитатиМелані Кляйн (1882–1960) — австрійсько-британська психоаналітикиня, засновниця дитячого психоаналізу й традиції об'єктних відносин. Розробила техніку гри, описала параноїдно-шизоїдну та депресивну позиції й увела поняття проєктивної ідентифікації.
ЧитатиДональд Віннікотт (1896–1971) — англійський педіатр і психоаналітик, одна з ключових постатей британської школи об'єктних відносин. Він увів поняття «достатньо хороша мати», перехідний об'єкт і справжнє та фальшиве Я. Поєднавши дитячу медицину з психоаналізом, спостеріг десятки тисяч пар «мати — немовля».
ЧитатиОлександр Лурія (1902–1977) — радянський психолог, засновник нейропсихології. Створив теорію системної динамічної локалізації вищих психічних функцій, модель трьох функціональних блоків мозку та метод синдромного аналізу.
ЧитатиЕрік Еріксон (1902–1994) — німецько-американський психолог і психоаналітик, автор теорії психосоціального розвитку. Виділив вісім стадій життя, кожну з власним конфліктом, і ввів у обіг поняття «криза ідентичності».
ЧитатиФріц Перлз (1893–1970) — німецько-американський психіатр, засновник гештальт-терапії, який створив її разом із дружиною Лаурою Перлз і філософом Полом Ґудменом. Йому належать акцент на «тут і тепер», поняття незавершеного гештальту й техніка «порожнього стільця».
ЧитатиЯкоб Морено (1889–1974) — румунсько-американський психіатр, творець психодрами та соціометрії й піонер групової психотерапії. Він увів у психологію ідеї спонтанності, «теле» і «зустрічі», а сам термін «групова психотерапія» належить саме йому.
ЧитатиГанс Айзенк (1916–1997) — німецько-британський психолог, один із засновників сучасної психології рис. Створив PEN-модель особистості (психотизм, екстраверсія, нейротизм) та опитувальники EPI і EPQ. Його виміри лягли в основу тесту темпераменту, а частину пізніх робіт про рак і куріння 2019 року визнано непевними й відкликано.
ЧитатиЕріх Фромм (1900–1980) — німецько-американський соціальний психолог і психоаналітик, засновник гуманістичного психоаналізу. Поєднав ідеї Фрейда й Маркса, описав три механізми «втечі від свободи» (авторитаризм, деструктивність, конформізм) і показав любов як активну навичку.
ЧитатиІван Сєченов (1829–1905) — російський фізіолог, «батько вітчизняної фізіології» та засновник об'єктивної психології. У трактаті «Рефлекси головного мозку» (1863) він звів психічні акти до рефлексів і відкрив центральне гальмування — здатність мозку гальмувати спинномозкові рефлекси.
ЧитатиКарен Хорні (1885–1952) — німецько-американська психоаналітикиня, засновниця жіночої психології та одна з провідних постатей неофрейдизму. Вона оскаржила Фрейдову «заздрість до пеніса», ввела поняття базової тривоги і трьох невротичних тенденцій — руху до, проти й від людей.
ЧитатиЖан Піаже (1896–1980) — швейцарський психолог, засновник теорії когнітивного розвитку та генетичної епістемології. Показав, що діти мислять якісно інакше за дорослих і будують знання самі — через схеми, асиміляцію, акомодацію та рівновагу, проходячи чотири стадії розвитку мислення.
ЧитатиГерман Роршах (1884–1922) — швейцарський психіатр, творець тесту чорнильних плям. У 1921 році в книзі «Психодіагностика» він описав десять симетричних плям і проєктивний метод, за яким людина розповідає, що бачить, а психолог аналізує структуру відповіді.
ЧитатиДжеймс Марк Болдвін (1861–1934) — американський психолог, піонер вікової психології. Автор «ефекту Болдвіна» (навчання впливає на напрям еволюції) і терміна «генетична епістемологія», який згодом перейняв Жан Піаже.
ЧитатиДжеймс Роуленд Енджелл (1869–1949) — американський психолог, головний систематизатор функціоналізму та лідер чиказької школи. Його президентське звернення до APA 1907 року «The Province of Functional Psychology» стало маніфестом напряму. Був учителем Джона Вотсона й президентом Єльського університету.
ЧитатиМаргарет Флой Вошберн (1871–1939) — американська психологиня, перша жінка в США, яка офіційно здобула докторат із психології (Корнелл, 1894, у Едварда Тітченера). Написала перший підручник порівняльної психології «The Animal Mind» (1908), запропонувала моторну теорію свідомості й 1921 року стала другою жінкою-президентом Американської психологічної асоціації.
ЧитатиГуго Мюнстерберг (1863–1916) — німецько-американський психолог, учень Вундта, якого Вільям Джеймс запросив очолити психологічну лабораторію Гарварда. Засновник прикладної психології: індустріально-організаційної, судової, клінічної та психології реклами.
ЧитатиДжон Дьюї (1859–1952) — американський філософ, психолог і педагог, один із засновників функціоналізму та прагматизму. У психології відомий статтею «The Reflex Arc Concept in Psychology» (1896), що спростувала механічний поділ «стимул — реакція», а в освіті — ідеєю «навчання через дію».
ЧитатиМері Вітон Калкінз (1863–1930) — американська психологиня і філософиня, перша жінка-президент Американської психологічної асоціації (1905). Винайшла парно-асоціативний метод дослідження пам'яті, який досі є стандартом, і розробила «психологію самості». Гарвард відмовив їй у докторському ступені лише тому, що вона жінка.
ЧитатиКурт Коффка (1886–1941) — німецько-американський психолог, співзасновник гештальт-психології. Статтею 1922 року вперше системно представив гештальт англомовному світу, а підручником «Principles of Gestalt Psychology» (1935) перетворив напрям на цілісну наукову школу.
ЧитатиДжон Бродус Вотсон (1878–1958) — американський психолог, засновник біхевіоризму. У програмній статті 1913 року він проголосив предметом психології спостережувану поведінку, а не свідомість, і застосував класичне зумовлення до людини в експерименті «Маленький Альберт» (1920), який нині вважають етично неприпустимим.
ЧитатиСтенлі Голл (1844–1924) — американський психолог, батько вікової та дитячої психології в США. Заснував Американську психологічну асоціацію (APA) і був її першим президентом, першим у США здобув докторат із психології, а підлітковість описав як період «бурі і натиску».
ЧитатиДжеймс Маккін Кеттелл (1860–1944) — американський психолог, якого називають першим у США професором психології. Він увів поняття «ментальний тест», навчався у Вундта і Гальтона й заснував Психологічну корпорацію. Його сенсорні тести інтелекту не витримали перевірки, але заклали ґрунт для психометрики.
ЧитатиФренсіс Гальтон (1822–1911) — британський учений, засновник диференціальної психології, піонер кореляції, регресії та близнюкового методу. Він же вигадав термін «євгеніка» — науково дискредитовану й морально засуджену ідеологію.
ЧитатиМакс Вертгеймер (1880—1943) — засновник гештальт-психології (разом із Кьолером і Коффкою). Відкрив фі-феномен та сформулював закони перцептивної організації, довівши, що ціле є чимось іншим, ніж сума його частин. Це наука про сприйняття, а не гештальт-терапія.
ЧитатиЕдвард Лі Торндайк (1874–1949) — американський психолог, засновник педагогічної психології. Він сформулював закон ефекту: поведінка, за якою йде задоволення, закріплюється. Його досліди з котами в проблемній скриньці й теорія конекціонізму стали містком до біхевіоризму.
ЧитатиЕдвард Бредфорд Тітченер (1867–1927) — британсько-американський психолог, засновник структуралізму. Учень Вундта, він переніс експериментальну психологію до США (Корнелл), увів сам термін «структуралізм» і слово «емпатія», а свій метод будував на аналітичній інтроспекції — розкладанні свідомості на елементарні відчуття, образи й почуття.
ЧитатиГустав Фехнер (1801–1887) — німецький фізик і філософ, засновник психофізики. Він першим дав психології кількісний метод: сформулював закон Вебера-Фехнера, за яким сила відчуття зростає як логарифм сили стимулу, і ввів поняття абсолютного та різницевого порогів.
ЧитатиАльфред Біне (1857–1911) — французький психолог, творець першого практичного тесту інтелекту (шкала Біне-Сімона, 1905). Ввів поняття розумового віку й наполягав, що інтелект складний і гнучкий; саме «IQ» запровадили після нього Штерн і Терман — усупереч його задуму.
ЧитатиВолодимир Бехтерєв (1857–1927) — російський невролог і психіатр, засновник рефлексології та «об'єктивної психології». Незалежно від Павлова заклав основи вчення про зумовлення (сполучний рефлекс) і вплинув навіть на американський біхевіоризм. Його ім'я носять кілька структур мозку та «хвороба Бехтерєва».
ЧитатиГерман Еббінгауз (1850–1909) — німецький психолог, засновник експериментального дослідження пам’яті. Першим довів, що пам’ять можна виміряти: відкрив криву забування, метод заощадження та ефект розподіленого повторення.
ЧитатиВільям Джеймс (1842–1910) — американський філософ і психолог, «батько» американської психології та засновник функціоналізму. Автор «Принципів психології» (1890), увів образ «потоку свідомості» й теорію емоцій Джеймса–Ланге.
ЧитатиВільгельм Вундт (1832–1920) — німецький фізіолог і філософ, засновник наукової психології. 1879 року він відкрив у Лейпцигу першу у світі лабораторію експериментальної психології, з чого заведено відлічувати психологію як самостійну науку. Розробив метод експериментальної інтроспекції та власну систему — волюнтаризм.
ЧитатиЕрік Берн (1910–1970) — канадсько-американський психіатр, засновник транзакційного аналізу (ТА). Ввів модель его-станів Батько-Дорослий-Дитина, поняття транзакцій, погладжувань, психологічних ігор і життєвого сценарію, а його книга «Ігри, у які грають люди» стала світовим бестселером.
ЧитатиІван Павлов (1849–1936) — російський і радянський фізіолог, лауреат Нобелівської премії 1904 року за дослідження травлення. Відкрив умовний рефлекс і механізм класичного зумовлення, чим заклав природничу основу біхевіоризму та сучасної поведінкової терапії.
ЧитатиВіктор Франкл (1905–1997) — австрійський психіатр і невролог, засновник логотерапії — «третьої віденської школи психотерапії» після Фрейда й Адлера. Пережив нацистські концтабори й у книзі «Людина в пошуках сенсу» показав, що людину рухає передусім прагнення до сенсу і що сенс можна знайти навіть у неминучому стражданні.
ЧитатиКарл Роджерс (1902–1987) — американський психолог, один із засновників гуманістичної психології та творець клієнт-центрованої (особистісно-центрованої) терапії. Описав три умови, за яких людина здатна змінюватися: конгруентність, безумовне позитивне прийняття й емпатію. Був піонером наукового дослідження психотерапії.
ЧитатиЗигмунд Фрейд (1856–1939) — австрійський невролог, засновник психоаналізу. Ввів уявлення про несвідоме як рушій поведінки, структуру особистості Ід—Его—Суперего, захисні механізми й метод вільних асоціацій. Багато його конкретних теорій наука відкинула, але сам підхід — «лікування розмовою» — започаткував психотерапію.
ЧитатиКарл Ґустав Юнг (1875–1961) — швейцарський психіатр, засновник аналітичної психології. Ввів поняття колективного несвідомого, архетипів та індивідуації, а також самі терміни «інтроверт» і «екстраверт». Починав як соратник Фрейда, але 1913 року розійшовся з ним і побудував власну школу.
ЧитатиАбрахам Маслоу (1908–1970) — американський психолог, один із засновників гуманістичної психології. Найвідоміший завдяки теорії ієрархії потреб і поняттю самоактуалізації; наприкінці життя додав до неї ідею самотрансценденції.
ЧитатиБеррес Фредерік Скіннер (Б. Ф. Скіннер)
Беррес Фредерік Скіннер (1904–1990) — американський психолог, найвпливовіший представник радикального біхевіоризму. Він відкрив і описав оперантне зумовлення — научіння, за якого поведінку формують її наслідки (підкріплення й покарання), винайшов «скриньку Скіннера» та розклади підкріплення.
ЧитатиАльберт Бандура (1925–2021) — канадсько-американський психолог, засновник соціально-когнітивної теорії. Довів, що люди вчаться через спостереження (досліди з лялькою Бобо), і ввів поняття самоефективності — віри у власну здатність упоратися із завданням.
ЧитатиЛев Виготський (1896–1934) — радянський психолог, засновник культурно-історичної теорії. Ввів поняття зони найближчого розвитку і показав, що вищі психічні функції спершу виникають у спілкуванні між людьми, а вже потім стають внутрішніми.
ЧитатиВебінари для психологів · записи
27 вебінарів від практиків New Leaf: психодинамічна теорія, запити клієнтів, травма й війна, терапевтичний контакт і приватна практика.
Запис 1 год 51 хв
Запис 2 год 42 хв
Запис 1 год 52 хв
Словник психології
Відомі психологи, про яких розповідає цей розділ, — не зірки соцмереж, а люди, що створили саму науку про психіку та її головні теорії. Зигмунд Фрейд відкрив несвідоме, Карл Ґустав Юнг — архетипи й колективне несвідоме, Абрахам Маслоу і Карл Роджерс заклали гуманістичний напрям, а Віктор Франкл показав, як людина знаходить сенс навіть у стражданні. Беррес Скіннер і Альберт Бандура пояснили, як формується поведінка, Лев Виготський — як мислення й мовлення виростають із культури та спілкування.
Психологію як самостійну науку заведено відлічувати від 1879 року, коли Вільгельм Вундт відкрив у Лейпцигу першу у світі лабораторію експериментальної психології. Густав Фехнер дав психології кількісний метод — психофізику, Герман Еббінгауз довів, що пам’ять можна виміряти, і відкрив криву забування, а Вільям Джеймс, «батько» американської психології й автор «Принципів психології» (1890), увів образ потоку свідомості. Іван Павлов, нобелівський лауреат 1904 року за дослідження травлення, відкрив умовний рефлекс і заклав природничу основу біхевіоризму.
XX століття дало психології великі школи та їхніх творців. Альфред Адлер 1911 року і Юнг 1913 року розійшлися з Фрейдом і створили власні напрями; Джон Вотсон 1913 року проголосив біхевіоризм, а Скіннер описав оперантне зумовлення. Маслоу, автор теорії ієрархії потреб, відомої як піраміда Маслоу, і Роджерс із клієнт-центрованою терапією дали гуманістичну «третю силу». Франкл, що пережив нацистські концтабори, заснував логотерапію, Жан Піаже описав стадії розвитку мислення, а Олександр Лурія — мозкову організацію психічних функцій.
Поруч стоять психологи, чиї експерименти змінили уявлення про людину серед інших. Експеримент Мілгрема з підкорення авторитету, Стенфордський тюремний експеримент Філіпа Зімбардо 1971 року і досліди Бандури з лялькою Бобо показали, як сильно поведінка залежить від ситуації та прикладу інших. Ерік Берн створив транзакційний аналіз, Аарон Бек — когнітивну терапію і шкалу депресії, а Ерік Еріксон описав вісім стадій психосоціального розвитку.
Серед відомих психологів чимало жінок, яким доводилося виборювати право на науку. Мері Калкінз 1905 року стала першою жінкою — президентом Американської психологічної асоціації, хоча Гарвард відмовив їй у докторському ступені; Маргарет Вошберн 1894 року першою в США офіційно здобула докторат із психології. Карен Хорні оскаржила Фрейдову «заздрість до пеніса», Мелані Кляйн і Анна Фрейд стояли біля витоків дитячого психоаналізу, а Блюма Зейгарник описала ефект незавершеної дії і стала однією з творців патопсихології.
Серед психологів, чиї ідеї визначають науку сьогодні, — Деніел Канеман, який 2002 року отримав премію з економічних наук пам’яті Альфреда Нобеля за перенесення психологічного знання про судження й рішення в економіку, Мартін Селігман з теорією вивченої безпорадності, Пол Екман із теорією базових емоцій, Джон Готтман із дослідженнями подружніх стосунків, Ірвін Ялом і Бессел ван дер Колк, автор книжки «Тіло веде лік». Окремо варто назвати Носсрата Пезешкіана, який 1968 року почав розробляти Позитивну психотерапію на основі спостережень більш ніж у двадцяти культурах.
Кожна стаття розділу коротко пояснює, ким був психолог, які ідеї він увів і як вони працюють сьогодні, — з прикладами, поширеними міфами й посиланнями на першоджерела. Студентові зручно починати з карток засновників і рухатися до напрямів психології, які ці люди створили; практикам і всім, кому цікаво, звідки виросли теорії, якими ми користуємось щодня, розділ правитиме за відправну точку.
Батьком психології як окремої науки зазвичай називають Вільгельма Вундта: 1879 року він відкрив у Лейпцигу першу у світі лабораторію експериментальної психології, і з цієї дати заведено відлічувати історію дисципліни. Вільяма Джеймса, автора «Принципів психології» 1890 року, називають батьком американської психології, а Зигмунда Фрейда — засновником психоаналізу, з якого почалася психотерапія розмовою.
Окремої Нобелівської премії з психології не існує. Іван Павлов отримав Нобелівську премію 1904 року як фізіолог і за дослідження травлення, а не за умовні рефлекси. Деніел Канеман 2002 року став лауреатом премії з економічних наук пам’яті Альфреда Нобеля — за те, що переніс психологічне знання про судження й рішення в умовах невизначеності в економічну науку.
Мері Калкінз стала першою жінкою — президентом Американської психологічної асоціації, Маргарет Вошберн першою в США офіційно здобула докторат із психології, а Крістін Ладд-Франклін чекала на свій ступінь понад сорок років через заборону для жінок. Карен Хорні заснувала жіночу психологію, Мелані Кляйн і Анна Фрейд — дитячий психоаналіз, Блюма Зейгарник стала однією з творців патопсихології.
Багато конкретних теорій Фрейда наука відкинула або не підтвердила, тож його вивчають не як автора остаточних істин. Але саме він увів уявлення про несвідоме як рушій поведінки, описав захисні механізми, метод вільних асоціацій і структуру Ід, Его та Суперего, а його «лікування розмовою» започаткувало психотерапію. Сучасна психодинамічна терапія має доказову базу.
Головними засновниками гуманістичної психології вважають Абрахама Маслоу і Карла Роджерса. Напрям назвали «третьою силою» після психоаналізу й біхевіоризму: він бачить у людині цілісність, наголошує на свободі вибору і вродженому прагненні до самоактуалізації. Маслоу відомий теорією ієрархії потреб, Роджерс — клієнт-центрованою терапією і трьома умовами змін: конгруентністю, безумовним прийняттям та емпатією.
