Когнітивна частина методу має два незалежні джерела середини XX століття. Перше — раціонально-емотивно-поведінкова терапія (REBT) американського психолога Альберта Елліса, створена в 1950-х: її вважають першою формалізованою когнітивною терапією. Головна думка Елліса — між подією і нашою реакцією стоїть переконання, і саме воно вирішує, наскільки нам погано. Друге джерело — спостереження психіатра Аарона Бека в 1960-х: працюючи з пацієнтами в депресії, він побачив, що їхній стан живлять уперті негативні автоматичні думки й викривлений погляд на себе, світ і майбутнє. Цю трійку він назвав когнітивною тріадою.
Бек розробив також шкалу депресії Бека (BDI) — найвідоміший опитувальник для самооцінки депресії: 21 група тверджень, приблизно 5 хвилин. Бал діагнозом не є, проте з ним зручно прийти на розмову до фахівця.
Третій корінь методу — поведінковий. Ще в 1950-х психіатр Джозеф Вольпе, працюючи з ветеранами після війни, запропонував систематичну десенсибілізацію: людина крок за кроком і під наглядом терапевта наближається до того, чого боїться, і тривога спадає (праця «Psychotherapy by Reciprocal Inhibition», 1958). Коли когнітивну й поведінкову лінії звели разом, вийшов підхід, що використовує цей зв'язок в обидва боки: інша думка змінює почуття й вчинки, а новий вчинок — думку. Звідси подвійна назва. Він добре працює навіть там, де страх ірраціональний — наприклад, коли потрібен психолог при фобіях.
Сьогодні КПТ — це велика родина методів. Так звана «третя хвиля» принесла в класичну схему прийняття й усвідомленість; з неї вийшли терапія прийняття та відповідальності (ACT), діалектично-поведінкова терапія (DBT) і методи на основі майндфулнес. Попри різні акценти, об'єднує їх структура, конкретні цілі й опора на дані досліджень замість здогадок. Мета теж спільна: людина має вийти з терапії з простими прийомами, які вміє застосовувати сама, коли психолога поруч уже немає.