HMS Ark Royal (91)
| «Арк Роял» | ||
|---|---|---|
| HMS Ark Royal (91) | ||
 | ||
| Британський авіаносець «Арк Роял» | ||
| Служба | ||
| Тип/клас | авіаносець | |
| Держава прапора | .svg){kind=small} Велика Британія
| |
| Належність |  Військово-морські сили Великої Британії
| |
| На честь | третій корабель флоту на ім'я «Арк Роял»[Прим. 1] | |
| Корабельня | Cammell Laird and Company, Ltd., Беркенгед
| |
| Замовлено | 21 червня 1934 | |
| Закладено | 16 вересня 1935 | |
| Спущено на воду | 13 квітня 1937 | |
| Введено в експлуатацію | 16 грудня 1938 | |
| На службі | 1938–1941 | |
| Загибель | 14 листопада 1941 року затонув унаслідок торпедування напередодні німецьким підводним човном U-81 | |
| Бойовий досвід | Друга світова війна Битва за Атлантику Норвезька кампанія Операція «Рейнюбунг» * Останній бій лінкора «Бісмарк» Битва на Середземному морі * Бій біля мису Спартівенто * Мальтійські конвої | |
| Ідентифікація | ||
| Девіз | (Desire n'a pas Repos) | |
| Параметри | ||
| Тоннаж | 22 000 тонн (стандартна) 28 160 тонн (повна) | |
| Довжина | 240 м | |
| Ширина | 28,895 м | |
| Осадка | 8,717 м | |
| Бронювання | Пояс: 1140 мм Палуба: 890 мм | |
| Технічні дані | ||
| Рухова установка | 3 × парових турбіни Parsons 6 × водотрубних котлів 'Admiralty | |
| Гвинти | 3 бронзових гвинта діаметром по 4,9 м | |
| Потужність | 72 500 к.с. | |
| Швидкість | 30 вузли (56 км/год) | |
| Дальність плавання | 7 600 миль (14 100 км) на швидкості 20 вузлів | |
| Екіпаж | 1 580 офіцерів та матросів | |
| Озброєння | ||
| Артилерія | *16 (8×2) × 110-мм гармати типу QF 4.5 *32 (4 × 8) × 40-мм зенітні гармати Vickers QF 2 pounder Mark II
| |
| Торпедно-мінне озброєння | 6 (2 × 3) × 533-мм торпедних апаратів TR-4 | |
| Авіація | 72 (план) (50–60 — реально) *1939–1940: 26 × Fairey Swordfish, 24 × Blackburn Skua 1940–1941: 30 × Fairey Swordfish, 12 × Blackburn Skua, 12 × Fairey Fulmar 1941: 36 × Fairey Swordfish, 18 × Fairey Fulmar | |
«Арк Роял» (англ. HMS Ark Royal (91) — військовий корабель, авіаносець Королівського військово-морського флоту Великої Британії за часів Другої світової війни.
«Арк Роял» був перший великим авіаносцем, цілеспрямовано розробленим та введеним у дію як носій палубної авіації для Королівського флоту. Корабель був побудований компанією Cammell Laird and Company, Ltd. у Беркенгеді, в Англії в грудні 1938 року. Дизайн «Арк Роял» кардинально відрізнявся від попередніх авіаносців. Він був перший кораблем, на якому ангари для літаків і злітна палуба стали невід'ємною частиною корпусу, а не доповненням або надбудовою на основному корпусі. Розроблений, щоб нести велику кількість палубних літаків, авіаносець мав два рівні ангарів. Він почав службу в період, коли вперше розпочалося широке застосування морських військово-повітряних сил.
«Арк Роял» брав найактивнішу участь в авіаційному забезпеченні дій надводного флоту та боротьбі з U-Boot Крігсмаріне. Воював біля узбережжя Норвегії, інтенсивно шукав німецький лінкор «Бісмарк» і супроводжував мальтійські конвої. Авіаносець пережив кілька промахів і здобув репутацію «щасливого корабля». Німці неодноразово неправильно повідомляли про потоплення «Арк Роял».
13 листопада 1941 року авіаносець був торпедований німецьким підводним човном U-81 і затонув наступного дня. Точне місце загибелі авіаносця було виявлено командою BBC в грудні 2002 року; приблизно на відстані 30 морських миль (56 км) від Гібралтару.
Вашингтонський та Лондонський військово-морські договори обмежували водотоннажність військових кораблів для низки країн після закінчення Першої світової війни і термін дії цих домовленостей спливав до кінця 1936 року. З огляду на потенційну гонку морських озброєнь між Великою Британією, Японією та Італією, британський уряд прагнув укласти другий договір, який передбачав би обмеження максимальної водотоннажності авіаносця до 23 000 тонн. «Арк Роял» мав би відповідати цьому очікуваному ліміту; для економії ваги бронювання обмежувалося броньовим поясом, машинними відділеннями та льохами, тоді як зварювання замість клепок на 65 % корпусу заощаджувало 510 тонн сумарної ваги корабля. Встановлення броньованої польотної палуби було неможливим, оскільки вага перевищила б запропоновану межу, одночасно знижуючи його витривалість та стійкість. Корабель був спроектований з тришаровою системою бортового захисту, що базується за схемою «порожнисто-рідинно-порожнисто», дуже схожій на ту, що використовувалася на лінкорах класу «Кінг Джордж V», і був розроблений для захисту від торпед з боєголовкою вагою до 340 кг.
Погіршення міжнародної ситуації до 1933 року, типовими рисами якого стало переозброєння Німеччини та експансія Японії та Італії, переконало британців оголосити про виділення коштів на будівництво авіаносця у бюджетних пропозиціях на 1934 рік. Плани були завершені до листопада 1934 року та подані в лютому 1935 року компанії Cammell Laird and Company Ltd., яка оцінила вартість корпусу в 1 496 250 фунтів стерлінгів (еквівалентно 113 мільйонам фунтів стерлінгів у 2023 році), а головних механізмів — приблизно в 500 000 фунтів стерлінгів (еквівалентно 38 мільйонам фунтів стерлінгів у 2023 році). Загальна вартість проєкту оцінювалася в понад 3 мільйони фунтів стерлінгів (еквівалентно 230 мільйонам фунтів стерлінгів у 2023 році), що зробило «Арк Роял» найдорожчим нелінкором, замовленим Королівським флотом. Будівництво розпочалося за проектом № 1012, коли 16 вересня 1935 року було закладено кіль «Арк Рояла».
«Арк Роял» провів майже два роки на верфі будівельника, перш ніж 13 квітня 1937 року його спустили на воду; хресною матер'ю корабля була леді Мод Хоар, дружина сера Семюеля Гора, тодішнього першого лорда Адміралтейства. Пляшка шампанського, кинута в ніс «Арк Рояла», розбилася лише з четвертої спроби. Авіаносець рік дообладнувався і 16 грудня 1938 року введений в експлуатацію. Першим командиром корабля став кептен Артур Пауер. Хоча авіаносець призначався для Далекого Сходу, події в Європі під час будівництва, включаючи вторгнення Італії в Абіссінію в 1935 році та Громадянська війна в Іспанії в 1936 році, змусили Адміралтейство включити його до складу Домашнього та Середземноморського флотів.
Озброєння «Арк Роял» було розроблено з урахуванням вимог протиповітряної боротьби, оскільки очікувалося, що літаки стануть головною загрозою для авіаносця. Основним озброєнням було шістнадцять швидкострільних 4,5-дюймових (110 мм) гармат подвійного призначення у восьми спарених баштах, по чотири з кожного боку корпусу, керованих чотирма директорами за допомогою системи керування під великим кутом. Спочатку конструкція розміщувала башти низько на корпусі, але пізніше була змінена, щоб розмістити їх трохи нижче польотної палуби, що збільшило поле вогню кожної башти. Шість 8-ствольних 2-фунтових (40-міліметрових) гармат типу «пом-пом» розташовувалися на польотній палубі, перед і за островом надбудови, а вісім 4-ствольних 0,50-дюймових (12,7 мм) кулеметів встановили на невеликих виступаючих платформах спереду та ззаду польотної палуби.
Початок Другої світової війни 1 вересня 1939 року ознаменувався тим, що німецький флот підводних човнів зайняв позиції біля британського узбережжя, звідки вони могли перехоплювати британські судна. «Арк Роял» діяв у складі Флоту метрополії на північно-західних підступах як частина групи «мисливців-винищувачів», що складалася з флотилії есмінців та інших протичовнових суден, згрупованих навколо авіаносця: «Корейджес», «Гермес» або «Арк Роял». Палубна авіація могла збільшити зону пошуку підводних човнів, але робила авіаносці привабливими цілями.
14 вересня «Арк Роял» отримав сигнал лиха від корабля SS Fanad Head, який переслідувався за 200 морських миль німецьким U-30. «Арк Роял» запустив літаки на допомогу торговому судну, але був помічений U-39, який випустив по авіаносцю дві торпеди. Спостерігачі помітили сліди торпед, і «Арк Роял» повернув у бік атаки, зменшивши його поперечний переріз і спричинивши промах торпед та нешкідливий вибух позаду. Три есмінці класу «F», що супроводжували авіаносець, почали бомбардування глибинними бомбами U-39 та змусили його спливти на поверхню. Німецький екіпаж покинув корабель до того, як U-39 затонув — перший підводний човен, втрачений під час війни.
«Арк Роял» повернувся на базу на озері Лох Ю, де його та екіпаж оглянув Вінстон Черчилль. Затоплення U-39 було визнано важливим для підняття морального духу. Однак невдала атака на «Арк Роял» та успішна атака на «Корейджес» 17 вересня переконали Адміралтейство, що ризикувати авіаносцями таким чином надто небезпечно, і групи «мисливців-винищувачів» з авіаносцями, розформували.
У жовтні 1939 року «Арк Роял» передислокували до Фрітауна для операції біля узбережжя Африки в полюванні на німецький крейсер «Адмірал граф Шпее». Авіаносець включили до складу групи «K» і разом з лінійним крейсером «Рінаун» він вийшов до Південної Атлантики. 9 жовтня літаки з «Арк Роял» помітили німецький танкер «Альтмарк», який постачав «Граф Шпее». Танкер був замаскований під американське судно «Дельмар», що змусило британців обійти його. 5 листопада «Арк Роял» захопив німецький торговий крейсер «Уенфельс», який намагався дістатися Німеччини. Пізніше корабель було прийнято на британську службу як вантажне судно та перейменовано на «Емпайр Абіліті».
14 грудня 1939 року «Граф Шпее» зайшов у Монтевідео для відновлення пошкоджень, отриманих під час битви біля Ла-Плати. Два крейсери Королівського флоту переслідували німецький рейдер і патрулювали вхід до гавані, повідомляючи флоту про місцезнаходження «Графа Шпее». На ліквідацію ворожого крейсера відправили «Арк Роял» і «Рінаун», щоб приєднатися до британських кораблів за межами гавані, але оскільки вони були за 36 годин переходу, британський військово-морський аташе розробив план, як змусити німців повірити, що два великі кораблі вже прибули. Замовлення на паливо для «Арк Роял» було розміщено в Буенос-Айресі, за 140 миль (230 км) на захід від Монтевідео. Це стало відомим пресі, передано до німецького посольства в Монтевідео та передано капітану «Графа Шпее» Гансу Лангсдорфу. Це спонукало Лангсдорфа затопити свій корабель.
Згодом «Арк Роял» перевели до складу Середземноморського флоту для навчань, 22 березня 1940 року авіаносець разом з авіаносцем «Глоріус» вийшов зі Скапа-Флоу та попрямував до Александрії. Авіаносці прибули до Східного Середземномор'я 8 квітня, але навчання були скасовані через день. Кораблі відпливли до Гібралтару в очікуванні подальших наказів.
23 квітня 1940 року «Арк Роял» та «Глоріос» прибули до Скапа-Флоу та в рамках операції DX були негайно передислоковані до Норвегії разом з крейсерами «Керлью» та «Бервік» під прикриттям есмінців «Гіперіон», «Херевард», «Хасті», «Фірлес», «Ф'юрі» та «Джуно». Це був перший випадок, коли Королівський флот розгорнув авіаносці з основною метою забезпечення повітряного захисту для інших військових кораблів. 25 квітня кораблі зайняли позиції біля узбережжя; «Арк Роял» розташувався за 120 морських миль (220 км) від берега, щоб зменшити ймовірність повітряних атак. Літаки авіаносця проводили протичовнові патрулювання, забезпечували підтримку з повітря інших кораблів та завдавали ударів по судноплавству та берегових цілях.
«Арк Роял» повернувся до Скапа-Флоу 27 квітня для дозаправки та заміни втрачених і пошкоджених літаків, перш ніж того ж дня вирушити назад з лінкором «Веліант» у якості ескорту. Під час повернення «Арк Роял» зазнав повітряного нападу німецьких бомбардувальників Junkers Ju 88 та Heinkel He 111, що діяли з аеродромів у Норвегії. Авіаносець не був пошкоджений і повернувся на позиції 29 квітня.
З наступного дня «Арк Роял» забезпечував повітряне прикриття евакуації союзних військ з Молде та Ондалснеса, діючи під ударами німецької авіації,що намагалася потопити авіаносець противника. Евакуацію було завершено 3 травня, а авіаносець було відкликано до Скапа-Флоу для дозаправки та переозброєння.
До кінця травня 1940 року стало зрозуміло, що французькі війська перебувають на межі краху, а Норвегія є другорядним фронтом порівняно з просуванням Німеччини до Ла-Маншу. Для переміщення союзних військ з Нарвіка до Британії була розпочата операція «Алфабет». «Арк Роял» та «Глоріос» — під прикриттям есмінців «Хайлендер», «Діана», «Акаста», «Ардент» та «Ашерон» — вийшли зі Скапа-Флоу 1 червня, щоб прикрити евакуацію, яка розпочалася наступного дня. «Арк Роял» здійснював повітряне патрулювання та бомбардування з 3 по 6 червня, перш ніж повернутися до Нарвіка 7 червня. Наступного дня «Глоріос», «Акаста» та «Ардент» були потоплені німецькими лінкорами «Шарнхорст» та «Гнайзенау» під час повернення до Британії. Літакам «Арк Роял» не вдалося знайти німецькі кораблі, які повернулися до Тронгейма.
9 червня з Нарвіка вийшов останній евакуаційний конвой. Перш ніж британські кораблі встигли відступити, рейд на Тронгейм виявив «Шарнхорст». Атака «Скуа» з «Арк Роял» відбулася опівночі 13 червня. Атака закінчилася катастрофою: ескортні есмінці «Антилопа» та «Електра» зіткнулися, коли «Арк Роял» запускав літаки в тумані, і повернулися до Англії для ремонту, вісім із п'ятнадцяти атакуючих торпедоносців було збито, тоді як «Шарнхорст» уникнув пошкоджень. «Арк Роял» повернувся до Скапа-Флоу наступного дня і був переведений до Середземноморського флоту.
«Арк Роял» вийшов зі Скапа-Флоу з лінійним крейсером «Худ» та трьома есмінцями, прибувши до Гібралтару 23 червня 1940 року. Тут він приєднався до З'єднання Н під командуванням сера Джеймса Сомервіля. Після капітуляції Франції існували побоювання, що французький флот у Мерс-ель-Кебірі може потрапити під контроль країн Осі та змінити баланс сил у Середземномор'ї. Капітан «Арк Роял», Седрік Голланд, був британським військово-морським аташе в Парижі та був направлений для переговорів про капітуляцію або затоплення французького флоту. Кораблі З'єднання H були розгорнуті за межами гавані, і коли французькі адмірали відмовилися погодитися на запропоновані умови, відкрили вогонь по французьких кораблях. Під час атаки на Мерс-ель-Кебір літаки «Арк Роял» надавали британським кораблям інформацію про координати цілей. Французький лінкор «Страсбург» втік, незважаючи на атаки крейсера «Сордфіш» з «Арк Роял». Через два дні після атаки літаки з «Арк Роял» вивели з ладу французький лінкор «Дюнкерк», який сів на мілину під час першої атаки.
Протягом липня британська колонія Мальта зазнала атаки з боку італійських військово-повітряних сил, і З'єднання H отримало наказ доставити «Харрікейни» для посилення протиповітряної оборони острова. З'єднання H діяло з 31 липня по 4 серпня, авіаносець «Аргус» використовувався для доставки літаків, тоді як «Арк Роял» забезпечував повітряне прикриття флоту. 2 серпня «Арк Роял» здійснив успішну повітряну атаку на італійську авіабазу в Кальярі.
6 вересня «Арк Роял» відправлено до Західної Африки для підтримки британських спроб спонукати колонії вішістської Франції перейти на бік Вільної Франції. Під час переговорів з «Арк Роял» вилетіло кілька літаків «Вільної Франції», але їхні екіпажі були заарештовані в Дакарі. Переговори провалилися і бомбардувальники з «Арк Роял» були спрямовані проти військових об'єктів під час невдалої спроби британців захопити Дакар силою. Потім «Арк Роял» у супроводі «Форчуна», «Форестера» та «Грейхаунда» повернувся до Британії для переобладнання, пришвартувавшись у Ліверпулі 8 жовтня. Переобладнання тривало до 3 листопада і включало ремонт обладнання та встановлення нового бар'єру на палубі польоту.
6 листопада 1940 року «Арк Роял» у супроводі «Барема», «Бервіка» та «Глазго» прибув до Гібралтару. Разом з рештою З'єднання H корабель супроводжував конвої з Гібралтару до Александрії та Мальти, виконавши кілька рейсів, перш ніж 25 листопада взяв участь в операції «Коллар», одного з 35 конвоїв на підтримку Мальти між 1940 і 1942 роками. Італійський флот на чолі з лінкорами «Джуліо Чезаре» та «Вітторіо Венето» був відправлений на перехоплення конвою. Італійський флот був виявлений розвідувальним літаком з авіаносця «Арк Роял» і авіаносець запустив торпедоносці «Сордфіш», а великі кораблі З'єднання H повернули назустріч ворогу. Під час битви біля мису Спартівенто італійський есмінець «Лансьєр» був пошкоджений, хоча невідомо, чи були причиною пошкодження торпед бомбардувальників, або артилерійський вогонь британських кораблів. Британські атаки не пошкодили жодних інших італійських кораблів і не потопили пошкоджений есмінець, а атака у відповідь італійських літаків призвела до того, що «Арк Роял» став об'єктом кількох бомбардувань, хоча жоден з них не влучив. Битва не мала чіткого результату, хоча британський конвой досяг місця призначення неушкодженим.
14 грудня 1940 року «Арк Роял» та З'єднання H вийшли з Гібралтару до Атлантики для пошуку ворожих рейдерів у районі Азорських островів. 20 грудня «Арк Роял» повернувся до Середземного моря та супроводжував лінкор «Малайя» та торговельні судна з Мальти до 27 грудня.
Середземноморський флот перебував під тиском сил Осі у Східному Середземномор'ї, тоді як британський порт у Гібралтарі, ймовірно, був би втрачений, якби іспанці вирішили об'єднатися з німцями замість того, щоб залишатися нейтральними. Щоб полегшити становище Середземноморського флоту та демонструючи британську силу іспанцям, Адміралтейство та адмірал Каннінгем планували використовувати бомбардувальники «Сордфіш» «Арк Роял» у рейдах проти італійських цілей з одночасним бомбардуванням важкими кораблями. Перше бомбардування, здійснене 2 січня проти дамби Тірсо на Сардинії, було невдалим, але бомбардувальники «Сордфіш» авіаносця «Арк Роял» мали більший успіх 6 січня, коли вони атакували портове місто Генуя. Літаки авіаносця також прикривали лінійний крейсер «Рінаун» та лінкор «Малая» під час обстрілу порту в операції «Грог». 9 січня «Арк Роял» запустив літаки для бомбардування нафтопереробного заводу в Ла-Спеції та встановлення мін у гавані. Обидві операції були успішними.
Квітень 1941 року «Арк Роял» провів, виконуючи завдання з прикриття конвоїв та доставляючи літаки на Мальту, а також здійснюючи вилазки в Атлантику для полювання на рейдерів Крігсмаріне. До травня 1941 року Африканський корпус Ервіна Роммеля просувався через Північну Африку до Суецького каналу, тиснучи Західні пустельні сили. Оскільки британські війська в регіоні виявилисz дуже близько до краху, а стратегічні об'єкти перебували під загрозою, британське верховне командування ризикнуло відправити конвой підкріплення через Середземне море до Александрії. Конвой складався з п'яти великих транспортних суден, які супроводжували «Арк Роял», лінійний крейсер «Рінаун», лінкор «Квін Елізабет», крейсери «Шеффілд», «Наяд», «Фіджі» та «Глостер», а також їх есмінці 5-ї флотилії. 6 травня конвой вийшов з Гібралтару і був виявлений італійськими літаками. Конвой, швидкість якого обмежувалася 14 вузлами (26 км/год) та супроводжувався багатьма великими кораблями, був настільки спокусливою ціллю, що було мобілізовано італійську та німецьку авіацію.
Британський конвой зазнав повітряної атаки 8 травня, спочатку італійськими ПС, а потім німецькими Люфтваффе. Протягом дня 12 літаків Fairey Fulmar «Арк Рояла» (максимальна доступна кількість) відбили напади понад 50 літаків противника за допомогою інформації, що отримували завдяки радару «Шеффілда» та зенітного вогню кораблів ескорту. Конвой вижив без серйозних пошкоджень: єдиними жертвами стали судна, що підірвалися на мінах: Empire Song затонуло, а New Zealand Star зазнав пошкоджень, утім зміг дістатися бази. «Арк Роял» зазнав ще однієї повітряної атаки 12 травня під час повернення до Гібралтару. Пізніше того ж місяця «Арк Роял» разом із іншим авіаносцем «Ф'юріос» доставив літаки «Харрікейн» на підтримку Мальти.
18 травня 1941 року німецький лінкор «Бісмарк» і важкий крейсер «Принц Ойген» під командуванням віцеадмірала Г. Лютьєнса розпочали операцію «Рейнубунг», прорвавшись в Атлантику для рейдів на судна союзників. Після потоплення лінійного крейсера «Худ» і пошкодження лінкора «Принц Уельський» у битві в Данській протоці, «Бісмарк» відірвався від переслідувачів і попрямував до атлантичного узбережжя Франції. 23 травня «Арк Роял», «Рінаун» і «Шеффілд» — у супроводі есмінців «Фолкнор», «Форсайт», «Форестер», «Форчун», «Фоксхаунд» і «Ф'юрі» — були відряджені до Атлантики на пошуки лінкора. 26 травня «Сордфіш» з «Арк Роял» виявив «Бісмарк» і почав стежити за ним, поки Домашній Флот перегруповувався для переслідування.
На момент виявлення британські кораблі перебували на відстані 130 морських миль (240 км) від корабля і не могли наздогнати «Бісмарк», перш ніж він досягне Сен-Назера, що дозволило йому безпечно сховатися під повітряним щитом Люфтваффе, коли він опинився в зоні досяжності та розпочне ремонт у сухому доку «Нормандія». Для перехоплення німецького лінкора було відправлено 15 торпедоносців-бомбардувальників «Сордфіш», озброєних торпедами. «Шеффілд», який також супроводжував «Бісмарк», знаходився між «Арк Роял» та «Бісмарком». Літак помилково прийняв британський крейсер за ціль і випустив торпеди. Торпеди були оснащені ненадійними магнітними детонаторами, через що більшість з них вибухали при контакті з водою, тоді як «Шеффілд» ухилився від решти. Усвідомивши свою помилку, один із пілотів сигналізував «Вибачте за кіпера» «Шеффілду».
Після повернення на авіаносець, «Сордфіши» були переозброєні торпедами з контактно-детонаторними бойовими частинами та запущені о 19:15 для другої атаки; знайшовши та атакувавши «Бісмарк» безпосередньо перед заходом сонця. Три торпеди влучили в лінкор: дві вибухнули перед машинним відділенням, а третя влучила в правий рульовий відсік і заклинила кермо під час повороту на 15° ліворуч. «Бісмарк» був змушений йти по колу, поки не було знайдено комбінацію змінних швидкостей гвинтів, яка дозволила б йому утримувати більш-менш стабільний курс, що за умов переважаючого вітру 8 балів та стану моря змусило його плисти до британських військових кораблів майже без можливості маневрування. Німецький лінкор зазнавав переслідувань з боку британських есмінців у ніч з 26 на 27 травня та зазнав сильної атаки наступного ранку, остаточно затонувши о 10:39 27 травня.
29 травня 1941 року «Арк Роял» та кораблі З'єднання H повернулися до Гібралтару. Незважаючи на підвищення морального духу союзників після потоплення лінкора «Бісмарк», війна в Середземномор'ї йшла проти союзників. Греція та Крит пали перед державами Осі, і Африканський корпус готувався до останнього наступу на Єгипет. Мальта залишалася важливим оплотом у Середземномор'ї, але зазнавала колосального тиску з боку італійських та німецьких повітряних атак і більше не могла отримувати постачання зі сходу після програшної битви за Крит.
Протягом червня та липня «Арк Роял» продовжував доставку літаків на Мальту у кількох рейсах, а також супроводжував конвої в операції «Сабстанс» у липні та в операції «Галберд» у вересні. Попри деякі втрати, конвоям вдалося забезпечити постачання на Мальту. Постійна присутність союзників на Мальті стала значною проблемою для Роммеля в Африці, який втрачав до ⅓ своїх припасів з Італії через атаки британських підводних човнів та бомбардувальників, що базувалися там. Адольф Гітлер вирішив відправити флотилію підводних човнів у Середземне море для атаки на судна союзників, всупереч пораді гроссадмірала Редера.
10 листопада 1941 року «Арк Роял» переправив ще літаки на Мальту й повертався у Гібралтар. Адмірала Сомервілля попередили про підводні човни біля узбережжя Іспанії, і він застеріг З'єднання H про підвищення пильності. У цей час у морі перебував U-81 Фрідріха Гуггенбергера, яка отримала повідомлення про повернення З'єднання H до Гібралтару.
13 листопада о 15:40 оператор гідролокатора на борту есмінця «Легіон» виявив невпізнаний звук, але припустив, що це гвинти есмінця, що знаходився неподалік. Через хвилину «Арк Роял» був вражений торпедою посередині корабля, між паливними бункерами та складом бомб, безпосередньо під мостовим островом. Вибух спричинив трясіння «Арк Рояла», підкинув у повітря завантажені торпедоносці, в результаті загинув 44-річний моряк Едвард Мітчелл, єдина людина, яка загинула під час затоплення. Торпеда пробила отвір розміром 40 м × 9 м у днищі та правому борту корабля нижче ватерлінії. Влучення спричинило затоплення котельного відділення правого борту, головного розподільчого щита, масляних резервуарів та понад 32 м правого трюму корабля. Вибух вивів з ладу усі внутрішні комунікації та силову установку правого борту, що призвело до втрати потужності кормової половини корабля.
Відразу після торпедного удару капітан Маунд наказав повністю зупинити двигуни, але через вимкнення зв'язку довелося відправити посильного до машинного відділення. Постійний рух корабля збільшив отвір у корпусі, і до моменту зупинки «Арк Роял» набрав багато води та почав кренитися на правий борт, досягнувши 18° від центру протягом 20 хвилин. Зважаючи на крен «Арк Роял» та той факт, що інші авіаносці, включаючи «Корейджес» та «Глоріос», швидко затонули з великими втратами особового складу, Маунд віддав наказ залишити корабель. Екіпаж зібрався на польотній палубі, щоб визначити, хто залишиться на борту та спробує врятувати корабель, поки «Легіон» підійде до нього, щоб зняти решту. В результаті, комплексні заходи з ліквідації наслідків були розпочаті лише через 49 хвилин після атаки. Затоплення поширювалося безконтрольно, що посилилося через те, що кришки та люки залишалися відкритими під час евакуації нижніх палуб.
Приблизно через півгодини після вибуху авіаносець, здавалося, стабілізувався. Адмірал Сомервіль, сповнений рішучості врятувати «Арк Роял», наказав групам з ліквідації наслідків пошкоджень повернутися на авіаносець, перш ніж відправити лінкор «Малая» до Гібралтару для організації рятувальних робіт. Групи ліквідації знову запалили котел, відновивши живлення трюмних насосів. Есмінець «Лафорей» підійшов до борту, щоб забезпечити енергією та додатковими насосами. Буксир «Темз» прибув з Гібралтару о 20:00 і прикріпив буксирний трос до «Арк Роял», але затоплення призвело до сильнішого крену корабля. Підйом води досяг вентилятора котельного відділення, безперервного відсіку, що простягався по всій ширині корабля. Це змусило зупинити відновлений котел.
Крен досяг 20° між 02:05 та 02:30, а коли о 04:00 знову було оголошено «залишити корабель», він досяг 27°. Команда «Арк Роял» евакуювалася на «Легіон» до 04:30; за винятком Мітчелла, загиблих не було. 1487 офіцерів та членів екіпажу були перевезені до Гібралтару. Крен досяг 45°, перш ніж «Арк Роял» перекинувся та затонув о 06:19 14 листопада. Свідки повідомили, що авіаносець перекинувся на 90°, де він залишався протягом трьох хвилин, перш ніж перевернутися. Потім «Арк Роял» розламався навпіл, кормова частина затонула протягом кількох хвилин, а потім і ніс.
- Мідзухо (авіаносець)
- USS Bunker Hill (CV-17)
- Graf Zeppelin (1938)
- Змай (гідроавіаносець)
- HMS Mauritius (80)
- HMS Warspite (03)
- Виноски
- ↑ У перекладі «Королівський ковчег»
- Джерела
- HMS Ark Royal — Operational History and Photos [Архівовано 24 листопада 2010 у Wayback Machine.]
- Video of HMS Ark Royal engaging high level bombers with her AA armament [Архівовано 5 червня 2011 у Wayback Machine.]
- HMS Ark Royal (91) [Архівовано 4 червня 2009 у Wayback Machine.]
- HMS Ark Royal [Архівовано 4 грудня 2013 у Wayback Machine.]
36°3′ пн. ш. 4°45′ зх. д. / 36.050° пн. ш. 4.750° зх. д.
- Bishop, Chris; Chant, Christopher (2004). Aircraft Carriers: The World's Greatest Naval Vessels and Their Aircraft. Grand Rapids, MI: Zenith. ISBN 0-7603-2005-5. OCLC 56646560. Архів оригіналу за 2 березня 2012. Процитовано 22 липня 2008.
- Brown, David; Brown, J. D.; Hobbs, David (2009). Carrier Operations in World War II. Annapolis, MD: Naval Institute Press. ISBN 978-1-59114-108-2.
- Chesneau, Roger (1984). Aircraft Carriers of the World, 1914 to the present; an illustrated encyclopedia. Annapolis, MD: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-902-2. OCLC 11018793.
- Friedman, Norman (1988). British Carrier Aviation: The Evolution of the Ships and their Aircraft. Naval Institute Press. ISBN 0-87021-054-8.
- Jameson, William (1 квітня 2004) [1957]. Ark Royal: the Life of an Aircraft Carrier at War 1939–41 (вид. 2nd ed.). Periscope Publishing. ISBN 1-904381-27-8.
{{cite book}}:|edition=має зайвий текст (довідка) - O'Hara, Vincent (2009). Struggle for the Middle Sea. Т. 1. Annapolis, MD: Naval Institute Press. ISBN 978-1-59114-648-3.
- Rossiter, Mike (2007) [2006]. Ark Royal: the life, death and rediscovery of the legendary Second World War aircraft carrier (вид. 2nd ed.). London: Corgi Books. ISBN 978-0-552-15369-0. OCLC 81453068.
{{cite book}}:|edition=має зайвий текст (довідка) - К. Пулман «Арк Роял» [Архівовано 15 травня 2013 у Wayback Machine.] / Пер. с англ.. — Первые залпы британского флота. — Москва: АСТ, 2004. — 798 с. — (Военно-историческая библиотека). — 3000 экз. — ISBN 5-17-023651-4
- Сергей Патянин Авианосец «Арк Роял». Охотник за «Бисмарком». — Москва: Яуза, Эксмо, 2011. — 128 с. — 2300 экз. — ISBN 978-5-699-52237-8
- 1940 HMS Ark Royal [Архівовано 7 листопада 2010 у Wayback Machine.]
