Перейти до вмісту

AGM-130

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
AGM-130
Основні характеристики
Тип: ракета «повітря-поверхня»
Наведення: Інфрачервоне
Стан: Знята з озброєння
Бойові характеристики
Дальність пуску: 75 кілометрів
Максимальна швидкість: Висока дозвукова швидкість, але точна швидкість засекречена[1]
Масо-габаритні розміри
Довжина: 3,9 м[2]
Діаметр: 0,46 м
Стартова маса: 1323 кг
Маса бойової частини: 907 кг

AGM-130американська авіаційна ракета класу «повітря-поверхня» Розроблена в 1984 році, вона фактично є ракетною версією бомби GBU-15. Перший екземпляр був прийнятий на озброєння в 1994 році, а знята з озброєння в 2013 році. Всього виготовлено 502 одиниці.

AGM-130 — це ракета класу «повітря-поверхня» з двигуном , призначена для ударів по різних цілях на великих відстанях. По суті, це версія бомби GBU-15 з ракетним двигуном[3], а бомба GBU-15 в свою чергу є варіантом Mark 84. F-111 та F-15E можуть нести дві такі ракети.

GBU-15 — це модульна зброя, а AGM-130 продовжує цю концепцію. Вона складається з інфрачервоної головки самонаведення, радіолокаційного висотоміра, крил, обтічників, бойової частини масою 907 кг, блоку керування, ракетного двигуна та блоку передачі даних. Потужність AGM-130 аналогічна авіаційній бомбі Mark 84. Дальність польоту становить близько 75 км. Стартова маса: 1323 кг. Довжина: 3,9 м. Розмах крил: 150 см[3].

Бойове застосування

[ред. | ред. код]

AGM-130 вперше був застосований у бойових діях 11 січня 1999 року під час операції «Північна вахта» , коли пара AGM-130 була використана винищувачами F-15E для знищення двох іракських позицій ЗРК[4]. AGM-130 також був зброєю, яка використовувалася під час удару НАТО по залізничному мосту в Грделиці , Сербія , у квітні 1999 року .

Оператори

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Boeing AGM-130. designation-systems.net. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 27 жовтня 2015.
  2. AGM-130 Missile. af.mil. Архів оригіналу за 6 вересня 2015. Процитовано 27 жовтня 2015.
  3. а б AGM-130 Missile. Air Force (амер.). Процитовано 2 травня 2024.[недоступне посилання з 01.03.2025]
  4. Michael Knights, Cradle of Conflict: Iraq and the Birth of Modern U.S. Military Power, 2005, p.225